Основи виховання
Дитяча психіка
Поняття «дитина»
     - Гиперборея Синхронность у идентичных близнецов серьезных изменений в жизни, таких, например, как женитьба или развод, никоим образом не может быть объяснена лишь сходством внутреннего настроя. Ведь супруги близнецов – разные люди. Если объективно учесть, какое множество жизненных и личностных обстоятельств должно совпасть в период поиска и ухаживания, во время супружеской жизни, чтобы судьбы близнецов оказались не только сходными, но и синхронными, то придется признать, что за этим сходством...


    шлюхи в москве | www.skazochniysvet.ru
  • 27.08.2015
    Навіщо потрібна няня

    Допомога у догляді за дитиною ніколи не завадить. Навіть самі ініціативні мами, які...
    [Читать далее]

  • 10.08.2012
    Значення симбіотичної поведінки

    Значення симбіотичної поведінки для дитини, батьків, учителів тощо я проілюструю...
    [Читать далее]

Значення симбіотичної поведінки

Ян

Значення симбіотичної поведінки для дитини, батьків, учителів тощо я проілюструю прикладом. Цією історією зі мною поділилася вчителька молодших класів:

Ян, хлопчик із пересічної родини, вісім років, високий на зріст, нічим особливо не вирізняється серед однолітків. На перший погляд – мила доброзичлива дитина. Вчиться загалом на «добре», ані відмінник, ані поганий учень. Так, середнячок.

Але у школі Яна вважають «важким випадком», він часто вчиняє сварки з іншими дітьми, в нього постійні проблеми з однолітками. Зазвичай ініціатором сутичок стає сам. Якщо ж йому вказують на певні недоліки чи помилки, він ніколи не в змозі їх усвідомити. Натомість поспішає додому, щоб розповісти батькам про все, що трапилося.

Янові вчителі звикли до того, що до школи приходить його мати і, надавши обличчю трагічного виразу, звинувачує однокласників у тому, що ті роблять різні капості її синові.

Якщо вчителі пробують роз’яснити, що ініціатором сварки стала її дитина і тому треба поговорити з нею так і так, мати вперто відкидає навіть імовірність такого перебігу подій. Усвідомлення того, що її син може також бути у чомусь винним, не вкладається у її картину світу. Тим часом в суперечку втручається і Янів батько. Доходить до того, що може навіть підняти руку на інших дітей, щоб, як він вважає, захистити сина. На загальних зборах батьків і учнів цього класу стало зрозуміло, що проблема вийшла за межі суто дитячих непорозумінь. Мати Яна протягом зустрічі намагалася звинуватити у всьому інших школярів. Аргументи її були настільки примітивні, що в іншій ситуації важко було би повірити, що то вона говорить.

Учителька Яна запрошує його батьків на особисту бесіду через те, що хлопчик відволікається на уроках. Вона розповідає, що доводиться постійно робити йому зауваження, перш ніж він починає виконувати завдання. А ще хлопчик досить часто бешкетує і не слухається.

Після розмови з учителькою мама водить Яна до різних лікарів, щоб ті поставили діагноз його поведінці. На них сиплються найрізноманітніші варіанти: «слуховий розлад сприйняття інформації», «патологічна неуважність» тощо. Кожен лікар пропонує свої методи лікування. Усе закінчується тим, що мати питає у вчительки поради стосовно того, як давати синові чи щось таке, адже вона хоче, щоб Ян був уважніший на заняттях. На це вчителька змушена відповісти, що тут вона не допоможе, адже медицина – не її фах.

Оцінки Яна також не залишаються поза увагою батьків, особливо матері. Після контрольної з математики, де хлопчик припустився трьох помилок, його мати знов завітала до школи. Вона голосила і заламувала руки, запевняючи вчительку, що вчора перевіряла його дві години поспіль, письмово й усно. Коли наступного разу на контрольній Ян списав у сусіда по парті й схопив зауваження, його мати довго переконувала вчительку, що говорила із сином і той божився, що не робив цього.

Урешті-решт вона заходить настільки далеко, що вимагає перевести до іншої школи ту дитину, в якої часто трапляються непорозуміння з Яном. Спочатку вона ставить таку умову вчительці, але та не реагує. Тоді мати Яна звертається до відділу освіти, щоб там натиснули на керівництво школи. Коли вчителька заявляє їй, що вважає подібні дії на її адресу неприпустимими, мати знову плаче і благає не сприймати її поведінку близько до серця.

Тим часом Ян дедалі більше нехтує шкільними правилами. Коли йому роблять зауваження, він нахиляється і затамовує подих, ніби очікує удару. Вдома він скаржиться, що в школі на нього надто тиснуть. Між тим бувало й таке, що хлопчик шантажував своїх однокласників.

Цей випадок є досить пересічним у моїй практиці. Я тісно співпрацюю зі школами і дитячими садками, тому мені знову і знову доводиться стикатися з подібними ситуаціями. З часом дуже повільно, але впевнено такі проблеми перестають бути винятковими й перетворюються на правило поведінки.

Янова мати перебуває у симбіозі зі своїм сином і тому не може дотримати необхідної дистанції й подивитися на нього неупереджено. Це видно з багатьох рис її поведінки. Приміром, їй і на думку не спадає, що інколи Ян справді може бути винним у сварках у школі. Вона робить це несвідомо, адже через симбіотичний розлад просто перестає сприймати сина як самостійну особистість, для неї він – частина її тіла. Матері здається, що він не може виконувати жодних незалежних від неї дій (як правильних, так і неправильних). І тому, коли щось перестає функціонувати як належить – відбувається бійка, сварка, син приносить погані оцінки – вона автоматично шукає винуватців «поза межами тіла». Цим можна пояснити таку агресивну реакцію матері Яна на інших дітей, їхніх батьків і, звичайно ж, учителів.

На прикладі цієї родини можна простежити, як дорослі, що страждають на розлад симбіотичного типу, «ходять за своїх дітей до школи». Я досить часто звертаюся до такого формулювання. Напевне, на перший погляд воно здається не дуже зрозумілим. Однак у ситуації з Яновою мамою досить чітко видно, що я маю на увазі під цими словами. Злощасна контрольна з математики, яка сама по собі є не дуже важливою – на неї можна прореагувати доволі спокійно, – для цієї матері стає екзистенційною загрозою її особистості. Це не син погано вивчив математику, це вона сама не впоралась із завданням. Так уявляє собі ситуацію мати.

Походи до лікарів, прохання поставити діагноз і вилікувати – це також типові прояви симбіозу. Адже перше, що спадає на думку, – якщо частина тіла не функціонує належним чином, отже, вона захворіла.

Читайте так же:

Комментарии запрещены.